Військовослужбовець, що потрапив на фронті в безвихідь, зобов’язаний пустити собі кулю в лоб, але ні в якому разі не здаватися в полон. Кожен, хто потрапив у полон – це зрадник і запроданець. Так вважав Сталін… …Станіслав Адольфович Кшановський народився 18 лютого 1912 р. в селянській родині в мальовничому селі Підлісний Мукарів на Хмельниччині. Після закінчення семирічки в 1929 р. він поїхав до Донбасу, де працював слюсарем на заводі в м. Макіївці і водночас вчився на вечірніх курсах робітфаку. В 1937 р. він закінчив Донецький медичний інститут, і його було залишено клінічним ординатором на кафедрі дитячих хвороб, керованій професором С.П.Борисовим. Тут Станіслав Адольфович одержав підготовку з проблем легеневих захворювань, зокрема, оволодів єдиним на той час ефективним методом лікування туберкульозу легень – накладанням штучного пневмотораксу. У січні 1940 р., в період радянсько-фінської війни його було призвано до лав Червоної Армії як військлікаря ІІІ рангу 146-го медсанбату 141-ї стрілецької дивізії. З перших днів Великої Вітчизняної війни у складі тієї ж дивізії він командував госпітальною ротою. В тяжких оборонних боях в районі лісу "Зелена брама" (описаних в одноіменній документальній повісті Є.Долматовського) у серпні 1941 р. при спробі прориву з оточення, яку заходилися зробити кілька десятків вояків, що залишилися від багатотисячної 141-ї дивізії, він був поранений у стегно, контужений і потрапив у полон неподалік від с. Підвисокого на Кіровоградщині. Назустріч колоні полонених рухалась колона гітлерівців з машиною на чолі. З неї вийшов "поважний" есесівець, за командою якого кожного десятого військовополоненого було розстріляно. Станіслав Адольфович опинився в своїй шерензі сьомим… Під час виснажливого маршу в напрямі Гайсина (на Вінниччині) на привалі до Кшановського підійшов юнак з травматичним звихом лівого плеча. Станіслав Адольфович знав про спосіб вправлення плеча за методом Ю.Ю.Джанелідзе, коли потерпілого укладають на стіл на бік хворої кінцівки, яка, звисаючи з краю стола, під власною вагою самовільно вправляється, але не міг ним скористатися, не маючи тут, за екстремальних умов, столу. Справу вирішили кмітливість та гаряче бажання лікаря допомогти хворому. Юнака уклали на край глибокої траншеї, який імітував край столу, і рух руки було поновлено. Через деякий час Кшановський вже не міг самостійно пересуватися, і його навперемінно несли багато товаришів, які й самі-то ледве рухались. Увечері полонені дістались Гайсина, де їх розташували в конюшні. В рукописі своїх спогадів "Поруч зі смертю (Нотатки військового лікаря)" Кшановський розповідає про самовіддану працю наших медиків, які застосовували унікальні способи надання медичної допомоги хворим та пораненим в неймовірно тяжких умовах фашистської неволі. Він пише, що за невеликий період часу у тій половині конюшні, що стала "санчастиною", згрупувався взаємовідданий медичний колектив: лікарі П.Г.Герасимович, З.А.Николаєв, М.І. М’ясников, С.А.Кшановський, фельдшери В.А.Сученко та І.Т.Хохлін. Майже всі вони знали один одного ще задовго до полону, беручи участь у тяжких оборонних боях. Їм пощастило встановити контакт з активом з числа медичних та аптечних працівників, вчителів, вихователів дитячих установ Гайсина, які під керівництвом підпільників надавали допомогу полоненим продуктами, медикаментами та старанно випраною білизною (як перев’язним матеріалом). Серед полонених були хворі та поранені, які знаходились у таборі та у висипнотифозному і туберкульозному ізоляторах. Одна з активісток підпілля Д.Б.Скокодуб мала завдання організувати партизанські групи в районі Гайсина. Фельдшер Сученко різними шляхами, аж до підкупу охорони, з "подачі" лікарів виводив з табору відданих осіб командного складу для переправлення їх в партизанські загони. Скокодуб ховала їх у себе вдома або у своїх подруг, споряджала документами, одягом, потім переправляла до партизан. Фашисти вислідили її, схопили напередодні приїзду в Гайсин гауляйтера Коха і після жорстоких знущань стратили через повішення. Трагічно склалася доля іншого патріота – головного лікаря району (гебітс-арцта) А.О.Забіяки, який допоміг врятувати життя багатьом хворим та пораненим, що знаходилися в туберкульозному ізоляторі та в таборі військовополонених. Невдовзі до звільнення Гайсина нашими військами його схопили гестапівці і після жорстоких тортур розстріляли. Після звільнення Гайсина труп Забіяки відкопали: по всій поверхні голови стирчали вбиті у череп дрібні цвяхи, нігтьові ложа кінцівок були оголені та обвуглені. Чеський лікар Коваржик, який обслуговував німецький гарнізон, сповістив медсестру Г.В.Кирилюк, що на ім’я коменданта концтабору було одержано письмову заяву про те, що Кшановський є посередником передачі перев’язного матеріалу та медикаментів для партизан. Над Станіславом Адольфовичем нависла реальна загроза, але, як казали його товариші, він "народився у сорочці". В той же день увечері надійшло термінове розпорядження – відправити до табору в район станції Славута групу полонених. Товаришам вдалося приєднати до цієї групи Кшановського, і це його врятувало. Із Славути військовополонених відправили на каторжні роботи до Німеччини. В жовтні 1943 р. їх перевезли до концтабору №326 поблизу м. Штамюль. З метою надання ефективної допомоги тяжко хворим на туберкульоз легень Кшановський доручив табірним умільцям сконструювати за його вказівками з підручних засобів пристрій, що діє за принципом примітивного пневмотораксного апарату. Невдовзі цей пристрій було використано для накладання штучного пневмотораксу хворому з поширеним туберкульозним процесом у легенях С.В.Березнеру, і той був врятований. Кшановський був членом підпільної "закритої ради", до складу якої, крім нього, входили врятований ним Березнер, В.В.Друщиц (згодом професор палеонтгології в Москві), лікар З.А.Николаєв, рентгенолог з Донецька П.Г.Герасимович та інші. Ця "рада" за вказівками групи Опору, очолюваної досвідченим та безстрашним конспіратором хірургом І.Г.Алексєєвим, переховувала в туберкульозному ізоляторі під виглядом хворих на туберкульоз відносно здорових людей, забезпечуючи їх необхідними рентгенограмами. У квітні 1945 р., після свого звільнення з полону американськими військами, Кшановський повернувся на батьківщину. Пройшовши "перевірки", він був поновлений в партії із збереженням партстажу (з 1932 р.), і його було призначено головним лікарем Обласного дитячого протитуберкульозного санаторію в м. Маліївцях Дунаєвецького району Хмельницької області. Свої 10-річні спостереження він узагальнив у кандидатській дисертації, яку успішно захистив у 1957 р. 1959 р. його було обрано за конкурсом на посаду завідувача клініки туберкульозу та диференціальної діагностики захворювань легень у дітей та підлітків у Київському науково-дослідному інституті фтизіатрії та пульмонології ім. Т.Г.Яновського. У 1967 р. Кшановський захистив докторську дисертацію, у 1972 р. йому було присвоєно звання професора. Він є автором 133 наукових праць, у тому числі чотирьох монографій, дві з яких – перші книжки з диференціальної діагностики захворювань легень у дітей та підлітків, що були видані в СРСР; у двох інших узагальнено 20-річний досвід з вдосконалення методів імунопрофілактики туберкульозу у дітей та підлітків. Під керівництвом Кшановського було виконано сім кандидатських та одна докторська дисертація, серед його учнів – такі відомі спеціалісти, як академік АМН України Ю.І.Фещенко, професор В.П.Костроміна, д-р мед. наук В.А.Рущак, канд. мед. наук Н.М. Шаповал та ін. Понад 20 років С.А.Кшановський виконував на суспільних засадах обов’язки головного фтизіопедіатра України. Виступаючи з доповідями на з’їздах та науково-практичних конференціях фтизіатрів, педіатрів, пульмонологів, при проведенні занять на базі керованої ним клініки на короткотермінових (знаменитих "тритижневих") профільних циклах вдосконалення лікарів, а також під час численних виїздів до областей на консультації хворих, він щедро ділився з колегами своїм багатим досвідом практичної роботи, як доброзичливий Учитель та Наставник, як Лікар, небайдужий до людського горя. Його заслуги як захисника Батьківщини та як самовідданого трудівника на ниві боротьби за здоров’я людей відзначено орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня, "Знак Пошани", медалями "За трудову доблесть", "За доблесний труд" та сьома іншими медалями. Станіслав Адольфович пішов з життя 26 лютого 1990 р. Його поховано на меморіальному Байковому кладовищі, поруч із садибою рідного інституту. Колеги, учні, лікарі України, численні пацієнти з любов’ю згадують цього визначного вченого-клініциста, добру, чуйну, високопорядну людину, віддану своєму лікарському обов’язку.

Леонід Жуковський
(Київ, Україна)