|
Про
що повідав архів князів
Сангушків
Із
входженням у третє
тисячоліття Україна стоїть на
порозі нової доби у розвитку
історичної науки. Нинішні
пріоритетні напрямки
оновлення всього суспільного
життя відкривають неосяжні
можливості для розгортання
дослідницької роботи. Об'єктивне
вивчення історичних процесів,
вироблення сучасних підходів
в оцінці явищ і опанування
якнайширшої джерельної бази -
ось найперші завдання для
краєзнавця.
На
сьогодні існує ще багато
недостатньо досліджених
писемних джерел, що стосуються
історичного минулого міста
Славути і всього нашого краю. І
це однаковою мірою стосується
як українських, так і
закордонних архівів та
бібліотек, зокрема архівів
князів Сангушків, архівних
колекцій Зигмунта Люби
Радзимінського та Юзефа
Максиміліана Оссолінського,
які є одними з
найприорітеніших
джерелознавчих матеріалів
щодо Славутчини. Проте у
нашому короткому огляді ми
найперше зупинимось на архіві
князів Сангушків.
Витоки
їхньої генеалогії (литовського
герба Погонь) до сих пір є
проблематичними, хоча
литовське походження цього
магнатського роду не викликає
сумнівів. Геральдисти XVI - XVIII
ст. (Б.Папроцький, Ш.Окольський,
К.Несецький) вважали князів
Сангушків нащадками Любарта,
сина князя Гедиміна. До речі,
саме із-за цієї теорії самі
Сангушки називали себе
Любартовичами. Інші
геральдисти, а серед них такий
відомий дослідник як В.Дворжачек,
вважають Сангушків нащадками
Федора Ольгердовича князя
Ратненського.
Незаваючи
на усі суперечності, доведено,
що цей стародавній рід займав
у XVI столітті важливі
адміністративні, політичні та
військові посади у Великому
князівстві Литовському, а з
кінця XVII століття шляхом
династичних одружень
поріднився зі знатними
родинами Любомирських,
Заславських, Острозьких,
литовською лінією князів
Потоцьких. Із середини XVI ст.
Сангушки отримали маєтності
на території Волині.
Їхній
родинний архів формувався
протягом XV - XVIII ст. До нього
увійшли частина Острозького,
весь Заславський, давніща
частина Тарнавського архівів,
а також колекції документів із
Несухоїзької, Локацької,
КАширської та Ковельської
родових гілок князів
Сангушків. До початку першоЇ
світової війни, тобто 1914 року,
він постійно зберігався у
нашому місті, а саме у
князівському палаці.
У 1884
- 1887 роках до Славути на
запрошення князя Романа
приїздили відомий польський
дослідник-археограф Зигмунт
Люба Радзимінський та вчитель
слов'яно-кириличної
палеографії із Львівської
гімназії Петро Скобельський.
ПРи допомозі знаного в ті часи
археографа та джерелознавця
Броніслава Горчака, котрий
постійно мешкав в Славуті і
був хранителем "кустошем"
(консерваторем) кунязвського
архіву, у 1887 - 1910 роках було
випущено у світ ?-томне
зібрання "Архіву князів
САнгушків в Славуті", що
вмістило майже 2500 документів і
охоплювало період від 1284 до 1577
року. Щоб допомогти майбутнім
дослідникам архіву, Б.Горчак у
1902 році на князівські кошти
опублікував виданий у
Славутській друкарні каталог
усіх документів, чим ще раз
довів свою професійну
майстерність джерелознавця і
одного із найталантовитіших
учеів професора К. Ліске.
З
початком першої світової
війни, аби не допустити
знищення архіву, його
перевезли у Польщу до міста
Гумніска, що поблизу Кракова.
Під час другої світової війни
архіваріуси доставили архів
до самого Кракова. На
сьогодняшній день він
зберігається у державному
архіві міста Кракова на Вавелю
і налічує 1108 одиниць
зберігання, а саме комплектів
рукописів XIV - XIX століть в
оригиналах та копіях, 55
текстів матеріалів,
підготовлених у XIX ст. до друку,
але так і не виданих, а також
велику кількість
топографічних карт, планів
маєтків князів Сангушків.
Таким
чином, маємо змогу відзначити,
що повне і комплексне
дослідження архіву князів
Сангушків згодом розкриє нові,
невідомі сторінки з історії
рідного славутського краю, що
надзвичайно необхідно нашому
місту. З цього приводу хотів би
звернутись до шановної
місцевої влади: чи не настав
час згадати про вікові
традиції Славути і, якщо не
подбати про збагачення фондів
нашого музею фотокопіями
історичних матеріалів із
архіву Сангушків, то хоча б
аккредитувати до Кракова
одного-двох дослідників? Адже
у таких містах як Острог, Дубно,
Ізяслав, Полонне свого часу
подбали про це і мають
унікальні фотокопії та
дослідження. А чим же гірша від
них Славута?
Владислав
Берковський,краєзнавець, член
наукового товариства "Спадщина"
ім.князів Острозьких.
Трудівник
Поліссяю.-вівторок 28 березня
2000.-№25
Від
автора сайту.
На
момент написання даної статті
нами ще вірилося у
небайдужість нашої як міської,
так і районної влад до
проблеми розвитку історичного
краєзнавства на Славутчині.
Однак реальність є набагато
суворішою. Попри обіцянки
нічого не робиться. Так до сих
пір знаходиться у стадії
підгтовки до друку унікальний
і єдиний в історії Славутчини
збірник наукових праць.
Збірник, у підготовці якого
взяли участь дослідники з
Києва , Львова, Кам'янця-Подільського,
Рівного, Острога, Луцька,
Хмельницького, Одеси і навіть
Варшави та Кракова. Вчені, що
підготували до збірника
статті це не місцеві
краєзнавці-самоуки, а
викладачі університетів,
тобто професійні історики, чиї
дослідження розкривають масу
питань в історії міста Славути
та Славутського району. Однак
нашій "високоповажній"
владі подібні збірники не
потрібно. Їм легше жити за
старою звичкою менше знаєшь -
довше живешь. Що ж прикро.
|
