|
ВІДРОДЖЕННЯ
МОЖЛИВЕ ЛИШЕ ТАМ ДЕ ШАНУЮТЬ
МОГИЛИ
1883
року у Варшаві вийшов друком
четвертий том 15-томної
капітальної краєзнавчої
енциклопедії "Словник
географічний Королівства
Польського та інших країв слов'янських".
Назву подано у транскрипції,
аби спростити роботу
набірникові та зробити
матеріал доступнішим широкому
загалу читачів. У цьому
четвертому томі ("Словник..."
друкувався протягом 24-х років),
на сторінці 97 зошита 38-го
подано статтю про містечко
Киликиїв, а у цій статті
зокрема сказано:" В 7 верстах
на захід від Киликиєва
кільканадцять років тому
стала поштова станція "Вигода";
коло тієї станції зараз при
тракті ще досі існують добре
збережені могили, котрі люд
називає могилами козацькими -
Кривоноса".
1889
року у Почаєві видано ІІ том
"Историко-статистического
описания церквей и приходов
Волынской епархии". Його
упорядником був викладач
Волинської духовної семінарії
Микола Іванович Теодорович. В
описі містечка Киликиєва
Теодорович подав наступну
інформацію, очевидно,
запозичивши її зі "Словника...":
" В 7 верстах к западу от
Киликієва в течении
нескольких лет находилась
почтовая станция Выгода (почтового
тракта в Корец); около нея при
тракте есть много могил,
которыя народ называет
могилами козаков - банды
Кровоноса". Як бачимо,
Теодорович (або той, хто
готував статтю) не зовсім
тонко переклав текст із
польського джерела та ще додав
від себе слово "банды".
Гадаю, це - свідчення
тенденційного ставлення
автора до українського
козацтва та до повсталих селян
під проводом Кривоноса.
1889
року у Києві відбувся ХІ
археологічний з'їзд,
присвячений Волині. У
матеріалах з'їзду,
опублікованих у Москві 1899 року
("Труды одинадцатого
археологического съезда в
Киеве", 1899 г., Т.1), в описі
басейну річки Корчик подано
наступні відомості: " Ровки.
В поле есть группа курганов,
числом 137; Должок. В лесу есть
группа до 100 курганов; Клепачи.
Есть 55 курганов в двух группах;
Плоска. У села есть два кургана;
Крылов. На полях есть 40
курганов; Киликиев. Уместечка
есть 72 кургана в двух группах,
и в 7 верстах, близ почтовой
станции Выгода, есть группа
курганов, называемая
Кривоносовы могилы. Пашуки. На
границе с Должком есть 20
курганов; Русовль. За селом
есть до 20 курганов, называемых
"Рыцарские могилы".
До
речі, вже цитований "Словник
географічний..." при описі
містечка Аннополя ( нині с.Ганнопіль)
подав про кургани біля Рівок
наступні відомості: "На
північ від Аннополя є
могилиська у досить значній
лічбі, татарські або з воєн
козацьких" (Т.1.- Варшава, 1880.-
С.40). Про ці ж 137 курганів згадав
канадський професор Олександр
Цинкаловський у двотомнику
"Стара Волинь і Волинське
Полісся" (Вінніпег, 1984-1986)
Микола
Теодорович в описі села Довжки
згадує, що на північ від села є
ліс, а у ньому до 200 величезних
могил, порослих деревами. "Говорят,
что это - могилы татарския" -
пише автор.
Прошу
вибачення за таке цитування,
але я згадав ще не усі могили,
що згадані в історичних працях
про наш край. Ялише намагаюся
підвести читача до тих подій,
які розгорталися на нинішній
Славутчині у давні буремні
часи, а свідками тих часів є
давні могили.
Як
бачимо з процитованого, народ
одні могили називає
татарськими, інші - козацькими
- Кривоноса, ще інші -
рицарськими. Деякі сучасні
історики й археологи ( хоча
ніхто з них тих могил не
досліджував) налаштовані
скептично щодо приналежності
могил саме козакам: мовляв,
козаки могил не насипали,
козаків на нинішній
Славутчині не було; боїв, у
яких брали б участь козаки, на
теренах району теж не було.
Беруся довести, посилаючись на
джерела, що і бої були, і козаки
були. Не буду посилатися на те,
що під час татарських нападів
на володіння князів
Острозьких (1617, 1618 рр.) їм
давали відпір "Бояри, котрі
на війну їздять", яких було 7
у Кривині, чи "бояри
панцирні", яких було теж 7 у
Глинниках, чи "козаків 4 до
обозної служби", що жили 1620
року у Клепачах. Не мин7али
безкарно нападникам повністю
спалена Воля Дубровник (нині с.
Волиця), ні те, що у Хоростку
"будування фільварку немає,
татари спалили", ні
обезлюднення Убелець (нині с.Губельці)
"по дволітній татарщині"...
- ці відомості взяті з "Інвентаря
1620 року, списаного ревізорами
для поділу між дочками князя
Олександра Острозького-Любомирського
Замойською, Ходкевичовою"
("Володіння князів
Острозьких на Східній Волині"
(за інвентарем 1620 року)
переклад, упорядкування і
передмова Ірини Ворончук.-
Київ-Старокостянтинів,2001).
Наведу
деякі факти, з яких чітко і
зрозуміло участь мешканців
Славутчини у повстанні під
проводом Богдана
Хмельницького. Один з таких
документів опубліковано 1914
року у Києві у багатотомному
виданні "Архив Юго-Западной
России, издаваемый комиссиею
для разбора древних актов,
состоящей при Киевском,
ПОдольском и Волынском
Генерал-Губернаторе. Часть
третья, том IV. Акты,
относящиеся к эпохе Богдана
Хмельницкого". На сторінках
553-555 цього видання
опубліковано документ ССXVIII,
що називався "Жалоба от
имени дв. Войцеха Гощицкого о
мучении, убийстве его урядника-шляхтича
в селе Крылове, грабеже всего
имущества жалобщика и
совершенном разорении этого
села покозачившимися в 1648 г.
клепачивскими крестьянами дв.
Браницкого и их сообщниками-крестьянами:
хлапотинскими, берездовскими,
глинницкими, блощицкими и друг.-
20 января 1651 года". Кн.Кієв.центр.арх.-
№2494.- Л.117, Акт96.
З
цього документа им бачимо, у
які форми виливалося
повстання селян. Чорний
переділ панського майна -
типове явище усіх селянських
війн. Те, що українські селяне
пограбували свого польського
експлуататора не робить їх
грабіжниками у наших очах.
Вони встановлювали свої
порядки на своїй землі! Вони
вигнали пана і убили його
намісника - шляхтича, поділили
між собою панське багате майно,
нажите на експлуатації
місцевого населення і
природних угідь. До нас дійшли
імена і прізвища деяких з
наших земляків, які активно
відгукнулися на заклик
Богдана Хмельницького.
Валентин
Бендюг
уродженець
с.Понора, кореспондент
Хмельницької міської газети
"Проскурів".
Трудівник
Полісся.- 10 серпня 2001.- №32
|
