|
Першопочатково
власністю та дідицтвом князів
Сангушків були місто Ратно,
Ковель та Несухоїжі. Від цих
маєтностей і пішли назви та
дві головні лінії роду князів
Сангушків - Ковельська і
Коширська, а також Нeсухоїзько-Локацька,
як галузь Коширської. Друга і
третя гілки роду вигасли ще у ХVII
ст., а Ковельська лінія існує
до сьогодення.
У XV ст. місто Ратно переходить
до Польщі. З огляду на це у 1543 р.
князь Василь Михайлович
Сангушко міняє місто Ковель з
селами на власність королеви
Бони Сфорца у Білорусії -
Смоляни, Горвол та Обольци.
Саме від цього часу бере свій
початок найдавніша частина
існуючого на сьогодення
Архіву князів Сангушків.
Місто Смоляни нові власники у
пам'ять стали називати "Білим
Ковелем". Через одруження,
спадки та королівські надання
князі Сангушки досить швидко
отримують у свої володіння -
маєтність ТОлочин у
Могілівському повіті (Білорусія),
міста Шийка та Крупка з
прилеглими селами у
Мстиславським воєводстві (Білорусія),
місто Раков під Мінськом ( як
посаг Анни Завішанки, дружини
князя Симеона Самуела
Сангушки, воєводи Вітебського).
Маєтності лінії Коширської
поряд з архівом після її
вигаснення у ХVII ст.
перейшли до родини
Красинських. Подібно й
маєтності лінії Несухоїзько-Локацької,
через одруження перейшли до
князів Заславських і
Лещинських, а у ХVIII подібним
чином перейшли до Ковельської
лінії князів Сангушків.
Білоруські маєтності князів
Сангушків, що лежали вздовж
кордону наражені через
військовий час, були знищені, а
їх володарі потрапили у борги.
Подібна ситуація спіткала й ту
частину добр Новозаславські,
що належала Сангушкам (до яких
відноситься й частина
сучасної Славутчини) під час
війн шведського короля Карла
ХІІ (т.зв."Північна війна",
що закінчилася поразкою
шведів під Полтавою). Князь
Павел-Кароль Сангушко, який
пізніше став маршалком
Великого князівства
Литовського, після свого
повернення у 1702 р з-за кордону
застає у своїх володіннях
страшне спустошення. У 1710 році
князь Павло-Кароль САнгушко
одружується на княгині
Маріанні Любомирській, яка
володіла після своєї матері,
княгині Теофілії з Острога
Заславській, розлеглими
маєтностями князівства
Заславського, маєтностями
Локацькими, Левартовськими,
Тарновськими, ключом
Барановським та Ремінним. Нeзабаром
після одруження князь Павел-Кароль
Сaнгушко стає володарем цих
маєтностей - у 1712 році.
Коли
у 1720 р. помирає князь Павел-Кароль
Сангушко, його син Януш-Олександр
Сангушко стає повновласним
хазяїном таких маєтностей (від
1738 р.) - Князівство Заславське,
ключ Любартівський, місто
Лонцкі в землі
Перемишельській (Польща),
князівством Тарнавським,
маєтностями Угорськими -
Будамер, Монковиці,
маєтностями Литовськими -
Шиманвські, Мідневиць,
маєтностями у Мaзовії та Вeликопольщі,
маєтностями князів Корецьких,
обширними маєтностями на
Поділлю.
У
1806 році помирає князь Януш-Олександр
Сангушко, а у 1808 році його син
князь Костянтин Сангушко, в
живих залишається лише онук
князь Мечислав Сангушко
народжений у 1807 році. Опікуном
малого стає брат князя Януша-Олександра
Сангушко князь Ієронім
Павлович Сангушко. Таким чином
маєтності та терени сучасної
Славутчини перейшли до
володіння князів Сангушко.
Цит.
за : Katalog rękopisów archiwum
XX.Sanguszków w Sławucie, ułożył
i historą tegoż archiwum skreślil Bronisław
Gorczak, konserwator zbiorów Sławuckich.- Sławuta:
drukarnia M.Gajeckiego,1902.- S.1 - 30
Досліджуючи історію міста
Славути та Славутського
району досить часто
доводиться зустрічатися з
прямими несенітницями та
фантастичними припущеннями
щодо належності міста Славути
родині князів Сангушків вже
від 1703 року. Особливо часто ця
несенітниця зустрічається у
статтях теперішнього
деректора Славутського
міського музею С.Ф.Ковальчука
та місцевого краєзнавця О.Я.Сапожніка.
Виникнення цього припущення
базується на недоступності
більшості історичних джерел
які знаходяться на даний
момент у Польщі, Росії.
|
